Важливі новини

Свято людей, сильних духом і з чистою совістю

Починаючи з 2001 року, коли вийшов Указ Президента про встановлення свята Дня партизанської слави, у нашому місті, як і в усій країні, широко відзначається цей День – як свято людей, сильних духом та з чистою совістю. Для вшанування колишніх партизанів міська влада, задіюючи відповідні свої служби, виділяє певні кошти для подарунків та страв, аби в тісному колі згадати дні війни, боротьбу народних месників в тилу ворога.

Здалося, що цьогорічний День партизанської слави відзначався якось по–особливому: тепло, щиро та весело. За дорученням міського голови Ніна Дудко, керуюча справами міськвиконкому, разом з працівниками Управління соціального захисту населення, Міського територіального центру соціального обслуговування та надання соціальних послуг привітала колишніх народних месників, вручила їм Подяки та подарунки – харчові набори. Вся урочиста частина проходила в розповідях про війну, підпільну боротьбу партизанів… А хор ветеранів війни та праці «Берегиня», після кожної такої розповіді та спогаду виконував мелодійні пісні часів воєнного лихоліття. Однак про відзначення Дня партизанської слави варто розповісти більш ширше.

Свято людей, сильних духом і з чистою совістю

Кожний, хто переступав поріг Міського територіального Центру, зупинявся біля художніх доробок, виконаних умілими, невтомними руками колишніх партизанів-підпільників. На видному місці розмістилися і вишиванки, і ажурне плетиво, і картини… Аж не вірилося, що талановито виготовлені речі – то справа рук хоч і престарілих, але молодих душею ветеранів війни.

Свято людей, сильних духом і з чистою совістю

Потрібно зазначити, що на свято були запрошені всі колишні партизани-месники, а їх залишилося в живих у нашому місті тільки 14 чоловік та дві вдови. На жаль, з цієї кількості ветеранів спромоглося прийти тільки троє месників – Іван Чайка, Тарас Жмурко та Ольга Горбань. Саме ці в минулому народні месники й були осередком уваги всіх присутніх. До речі, до святкового столу запросили і кілька десятків ветеранів та дітей війни.

Свято людей, сильних духом і з чистою совістю

З великою увагою та із захопленням присутні слухали розповідь ведучої святкового дійства про боротьбу партизанів в тилу ворога – на Білоцерківщині.

…У Білій Церкві та районі після окупації за короткий час було створено 30 підпільно-диверсійних груп. Найбільш чисельними та дієвими були групи на території нашого міста - на заводах ім. Першого Травня, «Металохім», Ткацькій фабриці, Біржі праці. Партизанські групи боролися проти фашистів понад два роки: розповсюджували листівки з правдивою інформацією про бої на фронті (в одній з квартир на вулиці Театральній у підпільника Т. Шеліфостова діяв детекторний радіоприймач, котрий нині зберігається як експонат у Білоцерківському краєзнавчому музеї), знищували німецькі обози, підривали мости, зривали вербування молоді на каторжні роботи до Німеччини, вбивали фашистів-нелюдів.

Свято людей, сильних духом і з чистою совістю

Підпільно-диверсійні групи діяли і в селах району. Неофіційною столицею партизанщини вважалося село Трушки. Однак окремі групи підпільників дислокувалися і в Фурсах, Яблунівці… Проте боролися з гітлерівцями не тільки об’єднання партизанів, а й окремі патріоти-підпільники, які особисто наносили ворогові непоправний ущерб. На жаль, під час збройних операцій від куль фашистів загинули месники Ніна Базарницька, Олена Колесникова… Гестапо наприкінці 1942 та на початку 1943 року почало активну боротьбу проти месників: натрапляли на явки підпільників, дізнавалися про місця їхнього проживання, захоплювали цілі групи… У травні 1943 року, виходячи з жахливої обстановки, підпільники об’єдналися в партизанський загін «Сокіл» на чолі з капітаном Червоної Армії І.Крижанівським. Партизанам доводилося воювати з ворогом в складній обстановці: не вистачало зброї, боєприпасів, медикаментів… Фашисти, дізнавшись про партизанський загін, часто натрапляли на сліди народних месників. Та попри всі труднощі, партизани з лютою ненавистю мстили ворогові, стали для нього грозою в цілому регіоні. Фашисти не знали спокою ні вдень, ні вночі… Але й фашисти, як мовиться, були не ликом шиті, бо завдяки своїй агентурній сітці вони виявили головну базу месників, що знаходилася в Трушках, і велику кількість партизанів – знищили разом з командиром І.Крижанівським. Однак невдовзі партизанський загін відродився на чолі з новим командиром - З.Шелестом.

Свято людей, сильних духом і з чистою совістю

Свято людей, сильних духом і з чистою совістю

Як свідчать вірогідні документи, із 1943 року і по день визволення Білоцерківщини від фашистської чуми, народні месники знищили понад 150 німецьких окупантів, 14 автомашин, 46 підвід з майном, 36 санітарних пунктів.

Активні дії партизанів піднімали моральний дух населення, вселяли віру у перемогу Червоної Армії та в недалеке визволення від німецьких поневолювачів.

партизанка Ольга Горбань
партизанка Ольга Горбань

Цікавою була розповідь колишньої партизанки Ольги Горбань. Літня жінка, незважаючи на 70-річну давність тих лиховісних днів, розповіла про ряд епізодів з партизанської боротьби.

…У роки окупації Олі виповнилося тільки 9 років. Але війна зробила з дівчинки за характером цілком дорослу жінку – розважливу, сміливу, відчайдушну в поступках. А ще – кмітливу. Перебуваючи на чатах, коли партизани проводили зібрання, радилися між собою стосовно прийдешніх бойових операцій, дівчинка співала пісень. Це означало, що кругом тихо: ні поліцаїв, ні німців немає. А коли пісня дівчинки стихала, то партизани, попереджені таким чином, ховалися чи відбивалися від ворога. І як доказ ось такій сміливості, кмітливості у боротьбі з ворогом, на грудях партизанки тісняться ряди орденів та медалей.

Іван Чайка, людина незвичайної долі
Іван Чайка, людина незвичайної долі

Цікавим співрозмовником став і партизан Іван Чайка, людина незвичайної долі. …Хлопчину окупанти вивезли до Німеччини для рабської праці. Поневіряючись у жорстоких хазяїв, Івану чудом пощастило вирватися з неволі. А оскільки його доля занесла аж під кордон з Бельгією, то вихід був один: тікати на територію цієї країни. Згодом йому вдалося натрапити на слід тамтешніх партизанів. І його, як остарбайтера, бельгійські месники зачислили до свого табору. Іван Васильович довго розповідав про труднощі партизанської боротьби. Адже і в Бельгії, як і на нашій території, німці не церемонилися ні з підпільниками, ні з партизанськими загонами. Тож доводилося, як кажуть, завжди почуватися немов на лезі ножа: підривати залізничні колії, мости, нападати на жандармерії, патрулі…

На запитання, чому на грудях у підполковника запасу немає бойових орденів, колишній партизан відповів, що бельгійських партизанів не було кому нагороджувати… Однак Іван Чайка гордиться ювілейними медалями та орденами, як визнання його партизанської боротьби проти заклятого ворога - фашизму.

Присутні цікавилися, чи підтримує він тісні стосунки з тими, з ким доводилося прливати кров на бельгійській землі. За словами Івана Васильовича, до нього на гостини часто приїжджають діти та внуки бельгійських партизанів, оскільки соратники партизанської війни не дожили до сьогоднішніх днів.

На завершення розповіді про свято людей, сильних духом і з чистою совістю потрібно наголосити: всі народні месники, які за станом здоров’я не змогли прийти на урочистості, теж не були обділені увагою з боку міської влади. Напередодні до їхніх домівок завітали працівники соціальних служб з Подяками від міського голови та подарунками.

Микола Висіцький