Важливі новини

Визвольні бої за Білу Церкву тривали 4 новорічні дні

З нагоди 69-ої річниці від дня визволення Білої Церкви від німецько-фашистських по­неволювачів, 4 січня у Парку Слави відбулися заходи, у яких взяли участь представники від міської влади, у тому числі секретар ради Олександр Олійник, заступник міського голови Микола Антонюк, кілька депутатів міської ради, представники від Білоцерків­ського гарнізону, громадськості, ветеранських організацій та від багатьох політичних сил. А також кілька сотень пересічних жителів, гостей міста.

Визвольні бої за Білу Церкву тривали 4 новорічні дні

У виступах Миколи Антонюка, ветера­нів Великої Вітчизняної війни, учасника бойових дій Миколи Ващенка висловлю­вався весь жах тих років: років відступу наших військ, наступу на всіх фронтах та визволення нашого міста від німецьких окупантів. Згадувалися й непоправні втрати визволителів. Під Білою Церквою, на її вулицях у кровопролитних боях за­гинуло 1118 бійців Червоної Армії та 89 чехословацьких воїнів.

Взяття нашого міста, як важливого залізничного вузла, не залишилося не­поміченим Верховним командуванням Червоної Армії: визволення відзначилося за Наказом Йосипа Сталіна 12-ма залпами з 120 гармат!

Визвольні бої за Білу Церкву тривали 4 новорічні дні

Треба зазначити, що мітинг-реквієм проходив за усталеною традицією. Після виступів, Хвилини мовчання присутні поклали квіти та вінки до Вічного вогню. На жаль, як і в попередні свята з нагоди визволення нашого міста від фашистських поневолювачів, учасникам дійства, м’яко кажучи, завадили чи то лінощі, чи то якась незрозуміла неповага до тих загиблих, імена котрих вибиті на стелах, зробити кілька десятків кроків для того, щоб також покласти квіти до місць цих захоронень. З цього приводу варто висловитися одним словом: ганьба.

Після так званої офіційної частини, чи­мало білоцерківців не поспішали покида­ти Парк Слави. Вони групками юрмилися навколо ветеранів війни, котрі хоч без­посередньо і не воювали проти фашистів через своє неповноліття, але згадували, пригадували, як визволялося місто, яким воно було у перші повоєнні. Звичайно, що – в руїнах, згарищах, у свіжих могилах та масових похованнях.

Визвольні бої за Білу Церкву тривали 4 новорічні дні

За свідченнями очевидців та за офіцій­ними уже історичними даними, фашисти знищили, закатували десятки тисяч біло­церківців.

Використовуючи спогади ветеранів ві­йни та окремі публікації в пресі наукових співробітників Білоцерківського краєзнавчого музею, висвітлення тематики про окупацію Білої Церкви та її визволен­ня - варто продовжити.

* * *

У перші дні війни понад 6 тисяч жителів міста та району добровільно пішли захи­щати Батьківщину від жорстокого ворога. Ті мешканці міста, які залишилися, роби­ли все можливе для стримування наступу військ вермахту. А коли місто над Россю стало прифронтовим, у студентських гур­тожитках, школах стали розміщуватися госпіталі.

Понад 5 тисяч мешканців Білоцерків­щини не тільки працювали при госпіта­лях, а й рили окопи та протитанкові рови на підступах до міста, будували дзоти, доти, кулеметні гнізда.

Згодом близько 3 тисяч чоловік добро­вільно вступили до народного ополчення і разом з тисячами студентів вирушили на фронт.

…У ніч з 6 на 7 липня на місто налетіла фашистська авіація. Бомбардування на­скільки було жорстоким, що після тієї лиховісної ночі місто кілька днів горіло у полум’ї. Після нападу авіації тисячі білоцерківців покинули свої домівки і вирушили геть від наступаючого ворога у напрямку Рокитного та Кагарлика.

Після впертих оборонних боїв з боку відступаючих частин Червоної Армії, 16 липня німецькі моторизовані частини вдерлися до міста. Окупація тривала аж 902 дні.

За вірогідними даними, під час окупації фашисти розстріляли близько 10 тисяч безневинних громадян міста та району, понад 15 тисяч військовополонених, ко­трі перебували у трьох таборах смерті. За неточними даними, вивезли на каторжні роботи 3 тисячі молоді. На жаль, більше половини остарбайтерів не повернулося з неволі.

А ось і ще одна жахлива сторінка з окупаційного життя міста: за наказом фашистського ката оберштурмбанфюрера Хефнера було знищено 90 дітей із дитячо­го будинку «Малятко»...

За роки окупації фашистські загарбни­ки зруйнували, сплюндрували те, що не зруйнувала авіація: приміщення банку, лікарень, шкіл, готе­лів та вокзал. Також було зруйновано понад 630 житлових будинків. Ці та інші збитки оцінювалися мільйонами карбо­ванців.

На окупованій Білоцерківщині фашисти створили величезний апарат насильства: геста­по, жандармерію, поліцію, зондер-ко­манди та каральні­команди, які під­тримувалися регу­лярними військами. Звірства, безчинства породили серед населення рух опору. Уже на початку 1942 року почав діяти Білоцерківський підпіль­ний райком партії, згодом було створено близько 30 підпільно-диверсійних груп. Такі групи активно діяли на вцілілому за­воді ім. 1-го Травня, дільницях металохім­заводу, біржі праці… Підпільники, котрих очолювали В.Супинський, В.Шутенко, Т.Тимошенко, О.Ковальський та інші секретарі і командири, розповсюджували правдиву інформацію про становище на фронтах, здійснювали диверсії на дільни­цях, де ремонтувалися танки, автоматична зброя, військове обладнання.

На жаль, німці, при допомозі зрадників, чимало груп месників арештовували та розстрілювали. Ось один із жахливих ви­падків. Під час одного з каральних заходів, батальйон жандармерії, підбурюваний його командиром Г.Гончаренком, відмо­вився виступити проти партизанського загону і потайки вступив з ними у пере­говори. На біду, у батальйоні виявився зрадник, котрий сповістив про ці дії вер­хівці німецького гарнізону. Дії фашистів були оперативними і жорстокими: все командування батальйону та десятки непокірних жандармів – загинули на шибеницях.

Як свідчать історичні матеріали, у зга­даному батальйоні жандармерії діяла і ще одна група сприяння підпільникам та партизанам. Так у ніч з 11 на 12 квітня 1943 року була організована аварія на залізни­ці. Під час цієї диверсії зійшов з рейок на повному ходу ешелон. Було знищено по­над сорок вагонів з військовою технікою та живою силою ворога. За підрахунками, з-під уламків вагонів німці витягли понад 500 своїх так званих братів-арійців. Оку­панти змушені були визнати, що сталася найбільша диверсія за час окупації Біло­церківщини.

У місті також діяла група підпільників під проводом Д.Янковського у кількості 35 чоловік. Народні месники як тільки могли – боролися проти фашистів: діста­вали медикаменти, зброю, переправляли людей до партизанських загонів.

Подібні групи месників створювалися і в селах району.

Визвольні бої за Білу Церкву тривали 4 новорічні дні

У травні 1943 року з окремих груп підпільників створився партизанський загін «Сокіл», який очолили капітан Чер­воної Армії І.Крижанівський та комісар І.Москаленко. У складі загону нарахову­валося майже 100 партизанів.

Партизанам доводилося воювати проти фашистів у дуже складних умовах: не ви­стачало зброї, вибухівки, провіанту. Та попри все, народні месники нападали на німецькі частини, підривали техніку, від­бивали військовополонених, зривали від­правки молоді до Німеччини. Партизани стали грозою для окупантів не тільки на території району, а й в регіоні. На жаль, невдовзі карателі за допомогою зрадника вислідили командування загону та групу партизанів. У нерівному бою під Трушка­ми майже всі месники загинули. Смертю хоробрих загинув і І.Крижанівський.

Однак, партизанський загін не перестав боротися з фашистськими загарбниками. Уже під командуванням З.Шелеста. За ко­роткий час – до звільнення Білої Церкви регулярними нашими військами - загін знищив понад 150 окупантів, 14 авто­машин, 14 підвод з майном, 36 управ у населених пунктах…

Рух підпільників та партизанів підніма­ли моральний дух населення, спонукали людей протистояти кривавим операціям німців, вселяли надію на швидке визво­лення.

Червона Армія місто за містом відби­вала у лютого ворога. І наприкінці грудня окремі її частини підступили до міста Надросся. За словами очевидців, свідків тих подій, а також за від­повідними докумен­тами, бої під містом, на його вулицях були впертими та жорсто­кими.

…Наприкінці груд­ня 1943 року 78-ий та і 350-й полки 74 стрілецької Київської дивізії та підрозділи Першої Чехословаць­кої бригади перепра­вилися через річку Рось поблизу села Чмирівка і вийшли на шосе Біла Церква – Умань. Фашисти, опинившись в ото­ченні, чинили відчайдушний опір нашим військам. Особливо жорстоко відбивали атаки на північній окраїні міста. Саме на цій дільниці наступу чи не найбільше загинуло радянських бійців. І тільки 4-го січня був зламаний опір загарбників, котрі спішно на мотоциклах, переправившись через Рось, втекли з міста.

Під час визволення Білої Церкви загину­ли смертю хоробрих 1118 бійців Червоної Армії та 89 чехословацьких воїнів-ви­зволителів.

Загиблих за наше місто поховали та перепоховали з інших куточків мікро­районів міста на території, яка нині на­зивається Парком Слави.

На висвітленні цього святкового заходу можна було б поставити жирну крапку, якби в автора цього матеріалу не пере­ставала свербіти рука описати так званий інцидент між представниками Громад­ської ветеранської організації радянських офіцерів-комуністів та мешканкою міста і депутатом міської ради Миколою Бондаренком. (Цей прикрий інцидент з бійкою більш доречно було б вплести саме в канву цього матеріалу, але рука не піднялася «розбавляти ложку дьогтю у діжці меду». Тож про «потасовку» вже на завершення матеріалу.

Визвольні бої за Білу Церкву тривали 4 новорічні дні

…В розпал виступів, шановна ведуча свята, не відхиляючись від сценарію дійства, надала слово одному з колишніх старших офіцерів Радянської Армії – вете­рану-комуністу. (До речі, він сам себе так представив). Одному з тих, зрозуміло, хто і фронтового пороху не нюхав.

У виступі офіцер, немов на зібранні своєї громадської ветеранської організа­ції, став із папірця скрупульозно і довго перелічувати всі військові частини, які були причетні до боїв не тільки за ви­зволення Білої Церкви, а й до боїв, що точилися за кілька сотень кілометрів від міста Надросся.

Визвольні бої за Білу Церкву тривали 4 новорічні дні

…Згодом виступ відставника переріс у лайку, спрямовану на адресу УПА, «бан­дерівців-фашистських прихвоснів, які стріляли радянським солдатам у спину», а також і на адресу політичної сили «Сво­бода», «яка сьогодні підтримує ще живих бандерівців як вояків».

Якась жіночка, що уважно слухала ви­ступ офіцера-комуніста, на стерпіла й пі­дійшла впритул до мікрофону зі словами «…навіщо ви ось так брешете..!». Потім до ветерана-комуніста підійшов і депутат міської ради Микола Бондаренко (фракція Батьківщина), який рішуче став вимагати припинити наклепницький виступ. Звіс­но, між чоловіками зав’язалася штовха­нина. Можливо, до кулаків інцидент і не дійшов би, якби до нього не вколотилося і ще кілька ветеранів - підполковників та полковників, а ще – агресивно налашто­ваний ветеран-майор…

Визвольні бої за Білу Церкву тривали 4 новорічні дні

…Нівроку ще дужі названі офіцери- комуністи, перевернувши у своїх руках червоні прапори, які вмить стали добрими

Микола Висіцький

Комментарии

Гость Гость 15.01.2013 20:13

Комуністи в своєму репертуарі.