Важливі новини

Майже кожне виробництво по-своєму смердить і – пахне, особливо – цукроварні

Неприємний запах, котрим «відгонить» виробництво ТДВ (товариство з додатковою відповідальністю) «Узинський цукровий завод», уже роками непокоїть не тільки жителів Узина, але й навколишніх сіл – прилеглих до поля, куди скидаються барди – відходи виробництва.

Нещодавно запахом відходів зацікавилися «телевізійники» одного з республіканських каналів. (Напевне, за запрошенням тих, кого вже «достав» неприємний аромат цукроваріння). Жерці ефіру, попри те, що їх ніхто з дирекції заводу не запрошував, як мовиться, обнюхали все довкілля, і, звісно, все записали та занотували. Згодом телеканал про побачене і почуте показав всій Україні.

Реакція з боку дирекції заводу та й адміністрації Білоцерківського району – не забарилася: на оглядини цукроварні та довкілля були запрошені представники місцевих ЗМІ. Приємно, що так званими гідами новоявленої екскурсії стали голова райдержадміністрації Андрій Немна, директор ТДВ «Узинський цукровий завод» Ігор Шпильовий та його заступник із загальних питань Леонід Крот.

Узинський цукровий завод

То що ж побачили і почули на самій цукроварні та обабіч неї альтернативні до київських тележурналістів - місцеві жерці пера та ефіру?

Про те, що і чого смердить…

Не дивно, що у ці дні від заводу нічим не тхне. У цьому й самі ЗМІ переконалися. Тож, у чому річ? Та в тому, що сам неприємний запах – від технології виробництва. Тобто, завод працює – є сморід від відходів, а не працює – то запах тільки від свіжовибритих працюючих чоловіків та найприємніший - від тамтешніх робітниць. Тож представникам місцевих ЗМІ довелося тільки підключити «шестое чувство», аби поспівчувати тамтешнім жителям у місяці переробки буряку та почути розповідь про завод з вуст уже згаданих посадовців. Ось що вони розповіли.

Так, дійсно, за словами посадовців, виробництво смердюче у сенсі викидів на поле бардів – відходів від цукроваріння. Бо ще ніхто у світі не придумав цукроваріння із запахом бодай «Тройного» одеколону. Однак з метою подолання смороду, завод запускатиме додаткове виробництво – цех з утилізації барди. А на виході утилізації – отримуватимуть добриво. Як наголошував Леонід Крот, відповідне обладнання з Австрії має надійти на завод уже через місяць. Звісно, що сам цех не вилізе із землі, як гриби після дощу. Потрібно буде затратити кілька мільйонів гривень для запуску виробництва добрив з відходів.

Також розповідалося журналістам, що окрім цих заходів, на заводі впроваджуватиметься автоматизація дифузійного відділення, що дасть змогу збільшити виробництво цукру, а відтак – зменшити кількість відходів.

Тож узинська цукроварня, розпочинаючи з осені, більше «пахнутиме» доходами, як навколо – смердітиме.

…і що «пахне»!

До речі про сам завод. Як розповіли представники дирекції про минулорічний сезон цукроваріння, було заготовлено понад 113 тисяч тонн сировини. З перероблених буряків отримано 13, 2 тисячі тонн цукру!

Звісно, що із заготовкою буряків у минулому році було простіше, як очікується цьогоріч. Адже ця технічна культура «нынче не в моде» начебто через перевиробництво цукру та агротехнічне затратне вирощування самих буряків. Тож узинським цукроварам доведеться шукати буряки для переробки на відстані 200 кілометрів, тобіш – на полях не тільки Білоцерківщини, а й в сусідніх районах та областях.

Узинський цукровий завод

Сьогодні дирекція заводу переймається і ще однією проблемою – економією ресурсів для переробки сировини, аби покрити транспортні витрати, пов’язані з її доставкою на місце переробки. Так на заводі сьогодні застосовується альтернативне газу паливо – пелети. Для цього упродовж кількох попередніх років на підприємстві змонтували три нагрівні та опалювальні котли, а на черзі – ще один. За словами Ігоря Шпильового, альтернативне паливо неабияк зекономить кошти підприємству. І не багато, і не мало, а за добу – аж 200 тисяч гривень під час цукроваріння.

Сьогодні на узинській цукроварні працює понад 200 людей різних спеціальностей, які займаються ремонтними та профілактичними роботами. (Під час переробки сировини – удвічі більше). Зарплатня у заводчан – така собі: від 2 до 3,5 тисячі гривень. Підприємство вчасно і справно платить податки до місцевої влади, Пенсійного фонду. До речі, немає боргів й із виплати зарплатні працівникам-цукроварам.

І ще один штрих до функціонування заводу. Його керівництво розпочинає придивлятися до альтернативної сировини – цукрового сорго, яке вже висівається на полях Білоцерківщини. Кажуть, що його виробництво у 4-5 разів дешевше обійдеться його виробникам. А ось який із сорго виходитиме цукор – скуштуємо вже у цьому році. Начебто він буде солодшим за цукор із тростини.

Андрій Петров