Важливі новини

Росава: «я замріяна, романтична і ... вперта»

Росава

РосаваВ древньому Києві, під малинові переливи лаврських дзвонів, осяяна свічами могутніх каштанів, благословенна прадавньою Софією, народилася дівчинка-перлинка. Батьки назвали її Оленкою. Зростала Оленка в маленькому містечку Сквира. Змалечку, тупаючи босими ніжками по кучерявому споришу, вбирала в себе міць матінки-землі. Милуючись вербами, що низько схилились до води, немов дівчата, що поліщуть довгі коси у хвилях Росави, Оленка переймала у них ніжність та тендітність. Вдихаючи на повні груди пахощі чебрецю і м’яти, материнки і любистку, наповнювала свою душу глибинною красою рідної природи. Слухаючи навесні спів соловейка у гаю, навчилась співати серцем. То ж не дивно, що за сценічний псевдонім взяла собі Олена Янчук назву річки - Росава. Викохана дивовижною українською природою, вона сама є її частиною; зачарована неповторною українською піснею, вона плекає її в своїй душі, даруючи слухачам та засіваючи в їхні серця зерна вічної і прекрасної української мелодики...

Вперше дівчинка вийшла на сцену в 3 роки. Відтоді й почався її творчий шлях. Навчалась в музичній школі, займалась співом з приватними викладачами. В 1994 році випробувала свої сили в музичному конкурсі юних талантів «Орфей», який щорічно проводиться у нашому місті. І виборола приз за найкращий сценічний образ. Щедрим на почин виявився білоцерківський «Орфей». Цього ж таки року Росава приймає участь у всеукраїнському фестивалі «Ура», де отримує ІІІ премію. В цьому ж році дівчина виграла стипендію і поїхала на навчання до Канади. У музичному коледжі «Lester B.Pearson College», вона вивчала класичний та джазовий вокал. За 2 роки, які Росава провела у Канаді, вона « і чужого навчалась, і свого не цуралась». Рідна українська пісня не тільки зігрівала їй душу, але й полонила серця її друзів-студентів зі всього світу.

Повернувшись після навчання додому, Росава продовжувала стрімко завойовувати музичні вершини. Взяла участь в проекті «Бери шинель» 1998-го року. А вже наступного, 1999-го року, на фестивалі «Червона Рута» отримала І премію в номінації поп-музика і приз глядацьких симпатій. Таке визнання на престижному пісенному фестивалі було для співачки вагомою перемогою та додало впевненості у своїх силах, таланті та спонукало до подальшої праці. До того ж, саме на «Руті», Росава познайомилась зі своїм майбутнім продюсером та композитором Едуардом Приступою з «ТНМ Конго». Їхня співпраця виявилась напрочуд вдалою. Спираючись на народну автентику, вони створили репертуар, який мав абсолютно сучасне європейське звучання. Того ж таки, 1999 року, прийшла наступна перемога - І премія на фестивалі «Майбутнє України». 2000 рік приніс новий виток в розвитку таланту молодої співачки і, звісно, нові перемоги. Досить лише назвати «Таврійські ігри», фестиваль авангардної музики «Нівроку - 2000». А за підсумками Всеукра-їнської акції «Українська хвиля» (від МА «Територія А») Росава визнана як «Прорив 2000 року». Далі були два відеокліпи на пісні «Росава» і «День і ніч», максисингл «Росава», альбом «Просто неба».

Такий стрімкий успіх молодої співачки, звичайно, викликає інтерес. І творчій групі нашого тижневика захотілося поспілкуватися з талановитою співачкою. Треба сказати, що Росава одразу ж люб’язно погодилась на інтерв’ю, пообіцявши завітати до редакції газети. Напередодні зустрічі ми, чесно кажучи, трохи нервували, та як виявилось згодом, зовсім даремно. Перед нами постала мила, ніжна, усміхнена дівчина, яка одразу полонила нас своєю невимушеністю та непідробною щирістю...

- Перепрошую, як все-таки до Вас звертатись: пані Олена чи пані Росава?

- Пані Росава.

- Ви не вперше приїздите до Білої Церкви з виступами. Скажіть, як сприймає Вас білоцерківська публіка? Чи відрізняється вона, скажімо, від столичної?

- Кожна публіка вдячна. То навіть в не надто великих містах публіка навіть вдячніша, тому що чекає виконавця. Столична публіка вже, як то кажуть, розбалувана, тому що частіше трапляються гастролі різних виконавців: і українських, і зарубіжних, з ближнього і дальнього зарубіжжя. Так само публіка розбалувана перед-виборними безплатними концертами, коли все безкоштовно і просто. І це проблема загальноукраїнська, а не лише київської публіки. Як на мене, то концерт має коштувати певну суму грошей. Нехай це буде символічна зовсім сума, але це так само робота артиста, як робота журналіста, робота продавця в магазині і таке інше. Я із задоволенням приїжджаю в Білу Церкву не вперше.

І кожен концерт по-своєму особливий, має свою атмосферу, має свій настрій. І люди, які приходять мене послухати, приходять з позитивною енергетикою, тому що їм хочеться почути мене, побачити, що нового я привезла. Починаючи з фестивалю «Орфей», коли я вперше познайомилась з білоцерківською пуб-лікою і закінчуючи останнім «Орфеєм», де я виступала, як гостя, то я ні на що не скаржуся, мені все подобається. Я із задоволенням приїжджаю в Білу Церкву. Мені іноді навіть сквиряни закидають, що я частіше буваю в Білій Церкві, ніж у Сквирі. Мене ніби вважають за білоцерківчанку, а не за сквирянку.

Росава Росава Росава Росава Росава Росава

- Чи можна сказати, що саме Біла Церква була для Вас першою сходинкою до творчого успіху?

- Так, так. Тому що саме фестиваль «Орфей» був першим моїм конкурсом і дав поштовх. Тому що після того щось було вдало, щось невдало, але я була глибоко в той момент переконана, що мені треба робити сучасну українську музику.

- Ви четвертий рік на великій сцені. За цей час були фестивалі «Червона рута», «Майбутнє України», «Таврійські ігри». Що далі?

- Щодо фестивалів, то я думаю, що вже досить. Я маю на увазі, що коли мені потрібно було рости для того, щоб собі довести і іншим, що я можу, що в мене особливий стиль, що я творю іншу музику, то мені потрібні були фес-тивалі і «Червона рута», і «Майбутнє України». Потім я була за-прошена на «Таврійські ігри» два роки підряд і було номінування поряд з іншими виконавцями, як «Відкриття року», то це вже певний рівень досягнутий. Зараз я просто працюю над другим альбомом, тому що перший вже вийшов, вийшло 3 відеокліпи. За три роки, я думаю для молодого виконавця - це досить хороший темп. Зараз ми працюємо над другим альбомом. Він вже практично готовий, тобто він лише записується і паралельно так само закінчується робота над максисинглом і буде зніматись відео на головну пісню цього максисинглу, який з’явиться у квітні.

- Існує думка, що українська сучасна музика досить низькопробна, так би мовити, провінційна. Ваша думка з цього приводу.

- Я думаю, що таке говорять лише люди, які погано знають, мало слухають українську музику. Тому що, насправді, є дуже хороша українська музика: музика, яка несе в собі інформацію, музика, під яку можна і думати, і розважатися, і плакати, і танцювати, і радіти. Просто те, що ми бачимо на нашому телебаченні, це не зовсім відображення того, що відбувається в розвитку музики, а це відображення того, наскільки низький рівень культури слухача, який не вимагає більшого. Тому що, на жаль, сьогодні інформаційний простір наш не захищений. І, скажімо, сьогодні на телебаченні більше західної і східної, східної в першу чергу, музики, ніж музики української. Хоча вона є, маса груп, маса молодих виконавців, молодих співачок, співаків. Просто ними ніхто не займається. Сьогодні ніхто не хоче вкладати у них гроші. Нікому сьогодні не потрібно, щоб української музики було більше, ніж російськомовної чи будь-якої іншої. Це політика радіостанцій, телебачення, газет і всього, що можна перерахувати по відношенню не тільки до культури, а й, взагалі, по відношенню до українського народу. Я думаю, що справа не музикантів доводити, що у нас є музика, що ми такі хороші, а, навіть, справа, швидше, слухачів вимагати, звертатись на радіостанції, писати листи. Пишуть же люди на телебачення, якщо їм подобається та чи інша передача. Так само і тут, щоб з’явилась хороша музика, потрбіно, щоб була здорова конкуренція.

- У Вашій творчості спостерігається досить вдалий симбіоз народної і сучасної музики. Як Ви самі характеризуєте Ваш стиль виконання?

- Я думаю, що це є сучасна українська музика, саме сучасна. Вона побудована на сучасних музичних тенденціях. Буває хіп-хоп, буває тріп-хоп, буває драм ен бейс і диско, але вона несе в собі українське коріння, тобто це ідентифікована музика. Вона має бути ідентифікована. Чому ми ототожнюємо хіп-хоп з чорними? Тому, що це їхня культура. Краще них, однаково, ніхто цього не зробить. Саме вони принесли цю культуру. Скажімо, це те глибинне, що йде від них. У нас була автентика, яку співали бабці. Народні пісні, голосіння, грання гуцулів в горах, викликання тих же вівців. Це все те надбання, яке є, про яке, нібито, всі чули, але мало хто згадує для того, щоб це можна було відтворювати. Це як жива кров, яку можна в музиці відтворювати по-новому. Я не кажу, що треба брати народну пісню і переспівувати точно так, тільки додати туди якогось нового аранжування, ні. Можна брати саму ідею автентики, мелізми оці, які є в музиці автентичній, народній, первинній і використовувати це. Наприклад, коли ми творимо музику в межах колективу, ми не зациклюємося лише на звичайних інструментах: гітара, бас, барабани, клавіші. Завжди щось новеньке хочеться - скрипку, альт. Ввести в якусь пісню флейту, сопілку. Ми намагаємось якомога більше розширити спектр. Наприклад, ми записували пісню в стилі реггі. Це вийшло виключно українське реггі, тому що там була бандура, цимбали, дримба і сопілка - не традиційні для реггі інструменти. І цей експеримент вийшов досить вдалим. Я переконана, що українська музика не може бути сільською. Просто у нас ставлення до вихідців з села і до тих, навіть, хто спілкується українською, дещо зневажливе. І це навіть в столиці. Я на собі відчуваю. Коли я звертаюсь в магазині, скажімо, в магазині одягу, де сучасна молодь, то не всі нормально реагують. Є такі, що сприймають і відповідають українською, а є такі, що дивляться і кажуть: «Почему не по-русски?».

- Перебуваючи за кордоном Ви мали нагоду відчути і побачити дещо інші, ніж у нас погляди і підходи до життя, роботи, творчості. Чи не виникало у Вас бажання залишитись за кордоном?

- Ні, не виникало таке бажання. Я лише роздумувала над тим, чи продовжувати навчання в університеті. Але потім, наприкінці другого року, коли я так страшенно скучила за домою, я не могла дочекатись, щоб здати іспити, сісти на літак і прилетіти додому. Життя, звичайно, відрізнялось, і для 16-річної дівчини побачити все те, що я побачила в Канаді, було культурним шоком і взагалі таким загальноцивілізаційним шоком. Звичайно, щось було позитивним в тому, що я побачила, щось не зовсім мені подобалось. Але єдине головне, що я для себе взяла - самостійність. Якраз в тому віці я була 2 роки самостійною абсолютно, коли я мала приймати рішення сама, коли я мала самостійно робити деякі речі. Я подорослішала, я зрозуміла, мабуть, більше себе, зрозуміла, чого я хочу і десь відчула по-справжньому, що таке свобода внутрішня, яку я не зовсім відчувала тут. Коли я повернулась, то було все зовсім інакше. І на мене дивились не так, і я дивилась на все по-іншому.

- Росава. Коли вимовляєш Ваше сценічне ім’я, уявляєш собі тендітну, ніжну дівчину, закохану у рідну природу, пісню, в традиції нашого народу і, пробачте, дещо віддалену від сучасного бурхливого життя і досить суворої реальності. А яка Ви насправді?

- Я така і є. Я замріяна, романтична, часом, скажімо, дещо вперта, десь агресивна, але ця агресія спортивна. Я часто люблю бувати на самоті. Коли мені хочеться побути на одинці або хочеться взагалі десь подіти свою депресію, я просто йду в ліс чи в парк, який знаходиться поруч з квартирою, гуляю там і таким чином розвіююсь. Швидше за все, до мене натхнення приходить на вулиці, посеред природи, а не сидячи в квартирі. Я спеціально нічого не пишу, сидячи за фортепіано, тільки коли приходить натхнення.

- Ваш виступ у нашому місті напередодні жіночого свята буде чудовим подарунком. Що нового і цікавого Ви привезли до Білої Церкви?

- Я привезла пісні з минулого альбому, тобто з альбому «Просто неба». Так само, максисинглу нового, тобто абсолютно під робочою назвою «Зозуля і тиша». Мабуть, буде прем’єра тут більшості пісень.

- А який подарунок мрієте отримати Ви?

- Не знаю. Я навіть над цим не думала. Просто позитивні, хороші емоції. Хочеться, щоб був хороший день. Я, насправді, особливо не переймаюсь цим святом. Я вважаю, що жінці, взагалі, кожен день треба робити свято, якщо поруч є чоловік, чи навіть чоловіки, які працюють поруч. Головне, мабуть, щоб був хороший день, щоб не було снігу. Хочеться сонечка. Я поясню. 8 Березня в Києві проходитиме жіноче раллі «Пані». Я братиму участь у цьому раллі, тому снігу не треба. Я б побажала перемогти, увійти в трійку призерів. Це буде чудовим подарунком на 8 Березня.

- Чого б Ви побажали читачам нашої газети?

- Побажати хочу, в першу чергу, позитивних емоцій. Просто вбирати їх в себе, спостерігаючи, як за вікном вирує життя. Побажати натхнення в тому, чим ви займаєтесь. А якщо вам не подобається, то лишайте і займайтесь чимось іншим. Це важливо, для того щоб залишатись в хорошому гуморі, бути здоровим. Хочу побажати всім благополуччя, гараздів, миру і тепла в ваших домівках. І нехай музика вас надихає лише на хороше!

Росава

Спілкувалась Олена Ткаченко



Росава «Просто неба» покоряє «Росаву»

Напередодні жіночого свята, 7 березня в Палаці культури «Росава» відбувся сольний концерт співачки Росави «Просто неба».

Відверто кажучи, день для концерту був не зовсім вдалим. Студенти роз’їхались по домівках, а місцеві жителі: хто готувався до майбутнього свята, а хто вже й почав святкувати. В багатьох колективах також поздоровляли своїх жінок. Та театральна зала Палацу культури не була порожньою. Цього вечора сюди прийшли люди не випадкові, а палкі шанувальники таланту Росави. Попри всі святкові клопотання, вони знайшли час, щоб вкотре отримувати насолоду від живого, чистого, джерельного голосу молодої співачки. Йдучи на концерт, я особисто сподівалась побачити там молодь віком років 16-19. Чомусь здавалось, що саме вони зацікавляться музикою, яку створює Росава. І яким було моє здивування, коли в залі я побачила не лише підлітків, молодь, але і дорослих і навіть людей похилого віку. Отже, творчість співачки близька і зрозуміла людям різних поколінь. Це вже щось. З такими думками я очікувала початку концерту.

Росава перевершила всі мої сподівання. Слухаючи її, забуваєш про все буденне та суєтне. Відчуваєш легкість та невагомість, злітаєш разом з її голосом в небо і поринаєш у безодню, розвіюєшся вітром і міцнієш, мов скеля. Достеменно, навіть словами не можливо передати всю гамму відчуттів, яка супроводжує тебе під час цієї феєрії. На мить, приходячи до тями, спостерігаю за присутніми в залі. Здається, з ними теж відбувається щось неймовірне. Цей чарівний голос полонив усіх, не зважаючи на вік і музичні уподобання. Поєднуючи автентику і сучасні ритми, світло і спецефекти, найрізноманітніші музичні інструменти і живий звук, Росаві вдається творити просто неймовірне. При цьому відчуваєш себе поза простором і часом. Перед очима постають картини з глибокої древності, часів язичества. Раптом все це, ніби в калейдоскопі, змішується, змінюється. І ось вже зовсім сучасний світ, сприйняття сьогодення. А за мить в уяві вже щось зовсім незнайоме і дивне, як видіння з майбутнього...

Росава цього вечора подарувала нам усім справжню казку, познайомила зі своїм особливим світосприйняттям і зарядила позитивною енергетикою. Після закінчення концерту вдячна публіка ще довго не хотіла відпускати співачку, дарувала їй квіти і сувеніри, фотографувалась на пам’ять. А Росава охоче дарувала їм автографи і ніжні посмішки.

Олена Ткаченко