Важливі новини

Біла Церква перебувала під фашистським чоботом 902 дні

З нагоди визволення нашого міста від німецько-фашистських поневолювачів у Парку Слави 4 січня відбулися заходи, у яких взяли участь глава Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, міський голова Василь Савчук, глава Білоцерківської районної адміністрації Андрій Немна, чимало депутатів з районної та міської ради представники від громадськості, ветеранських організацій, а також від багатьох політичних сил.

Біла Церква перебувала під фашистським чоботом 902 дні

Біла Церква перебувала під фашистським чоботом 902 дні

Біла Церква перебувала під фашистським чоботом 902 дні

Біла Церква перебувала під фашистським чоботом 902 дні

У виступах Анатолія Присяжнюка, Андрія Немни, Василя Савчука, учасників бойових дій Миколи Ващенка та Анатолія Осіна висловлювався весь жах тих років, років окупації.

На жаль, за станом кволого здоров’я, на мітинг до Парку Слави не змогли прийти самі визволителі міста, котрих залишилося на сьогодні кілька чоловік. За словами ветеранів війни, ще кілька років тому на подібних заходах їх було більше десяти чоловік… Тож у виступах присутніх висловлювалися вдячні слова на адресу цих визволителів: за відвойоване у ворога наше місто, за перемогу над фашизмом.

Заходи, у тому числі й мітинг-реквієм, проходили уже за усталеною традицією. Після виступів, Хвилини мовчання присутні поклали квіти та вінки до Вічного вогню, до стел з іменами тих, хто загинув у боях за місто над Россю.

Після так званої офіційної частини заходів, присутні не поспішали покидати це святе місце. Вони юрмилися в групки навколо ветеранів війни, котрі хоч безпосередньо і не визволяли місто, але згадували, пригадували, яким воно було у перші роки після визволення. Звичайно – в руїнах, згарищах, у свіжих могилах та масових похованнях. За свідченнями очевидців та за офіційними уже історичними даними, фашисти знищили, закатували десятки тисяч білоцерківців.

Використовуючи спогади ветеранів війни та окремі публікації в пресі наукових співробітників Білоцерківського краєзнавчого музею, висвітлення тематики про окупацію Білої Церкви у дні війни варто продовжити.

Біла Церква у перші дні війни

У перші дні війни понад 6 тисяч жителів міста та району добровільно пішли захищати Батьківщину від жорстокого ворога. Ті мешканці міста, які залишилися, робили все можливе для стримування наступу військ Вермахту. А коли місто над Россю стало прифрон-товим, у студентських гуртожитках, школах стали розміщуватися госпіталі.

Понад 5 тисяч мешканців Білоцерківщини не тільки працювали при госпіталях, а й рили окопи та протитанкові рови на підступах до міста, будували дзоти, доти, кулеметні гнізда.

Згодом близько 3 тисяч чоловік добровільно вступили до Народного ополчення і разом з тисячами студентів вирушили на фронт.

…У ніч з 6 на 7 липня на місто налетіла фашистська авіація. Бомбардування було настільки жорстоким, що після тієї лиховісної ночі місто кілька днів горіло у полум’ї. Після нападу авіації тисячі білоцерківців покинули свої домівки і вирушили геть від наступаючого ворога у напрямку Рокитного та Кагарлика.

Після впертих оборонних боїв з боку відступаючих частин Червоної Армії, 16 липня німецькі моторизовані частини вдерлися до міста. Окупація тривала аж 902 дні.

Роки окупації

За вірогідними даними, під час окупації фашисти розстріляли близько 10 тисяч безневинних громадян міста та району, понад 15 тисяч військовополонених, котрі перебували у трьох таборах смерті. За неточними даними, вивезли на каторжні роботи 3 тисячі молоді. На жаль, більше половини остарбайтерів не повернулися з неволі.

А ось і ще одна жахлива сторінка з окупаційного життя міста: за наказом фашистського ката оберштурмбанфюрера Хефнера було знищено 90 дітей із дитячого будинку «Малятко».

За роки окупації фашистські загарбники зруйнували, сплюндрували те, що не зруйнувала авіація: приміщення банку, лікарень, шкіл, готелів та вокзал. Також було зруйновано понад 630 житлових будинків. Ці та інші збитки оцінювалися мільйонами карбованців.

Підпільники та партизани у боротьбі з окупантами

На окупованій Білоцерківщині фашисти створили величезний апарат насильства: гестапо, жандармерію, поліцію, зондер-команди та каральні команди, які підтримувалися регулярними військами. Звірства, безчинства породили серед населення рух опору. Уже на початку 1942 року почав діяти Білоцерківський підпільний райком партії, згодом було створено близько 30 підпільно-диверсійних груп. Такі групи активно діяли на вцілілому заводі ім. 1-го Травня, дільницях Металохімзаводу, біржі праці… Підпільники, котрих очолювали В.Супин-ський, В.Шутенко, Т.Тимо-шенко, О.Ковальський та інші секретарі і командири, розповсюджували правдиву інформацію про становище на фронтах, здійснювали диверсії на дільницях, де ремонтувалися танки, автоматична зброя, військове обладнання.

На жаль, німці, при допомозі зрадників, чимало груп месників арештовували та розстрілювали. Ось один із жахливих випадків. Під час одного з каральних заходів, батальйон жандармерії, підбурюваний його командиром Г.Гончаренком, відмовився виступити проти партизанського загону і потайки вступив з ними у переговори. На біду, у батальйоні виявився зрадник, котрий сповістив про ці дії верхівці німецького гарнізону. Дії фашистів були оперативними і жорстокими: все командування батальйону та десятки непокірних жандармів – загинули на шибеницях.

Як свідчать історичні матеріали, у згаданому батальйоні жандармерії діяла і ще одна група сприяння підпільникам та партизанам. Так у ніч з 11 на 12 квітня 1943 року була організована аварія на залізниці. Під час цієї диверсії зійшов з рейок на повному ходу ешелон. Було знищено понад сорок вагонів з військовою технікою та живою силою ворога. За підрахунками, з-під уламків вагонів німці витягли понад 500 своїх так званих братів-арійців. Окупанти змушені були признати, що сталася найбільша диверсія за час окупації Білоцерківщини.

У місті також діяла група підпільників під проводом Д.Янковського у кількості 35 чоловік. Народні месники як тільки могли – боролися з фашистами: діставали медикаменти, зброю, переправляли людей до партизанських загонів.

Подібні групи месників створювалися і в селах району.

У травні 1943 року з окремих груп підпільників створився партизанський загін «Сокіл», який очолили капітан Червоної Армії І.Крижанівський та комісар І.Москаленко. У складі загону нараховувалося майже 100 партизанів.

Партизанам доводилося воювати проти фашистів у дуже складних умовах: не вистачало зброї, вибухівки, провіанту. Та попри все, народні месники нападали на німецькі частини, підривали техніку, відбивали військовополонених, зривали відправки молоді до Німеччини. Партизани стали грозою для окупантів не тільки на території району, а й в регіоні. На жаль, невдовзі карателі за допомогою зрадника вислідили командування загону та групу партизанів. У нерівному бою під Трушками майже всі месники загинули. Смертю хоробрих загинув і І.Крижанівський.

Однак, партизанський загін не перестав боротися з фашистськими загарбниками. Уже під командуванням З.Ше­леста. За короткий час – до звільнення Білої Церкви регулярними нашими військами - загін знищив понад 150 оку-пантів, 14 автомашин, 14 підвід з майном, 36 управ у населених пунктах…

Рух підпільників та партизанів піднімали моральний дух населення, спонукали людей протистояти кривавим операціям німців, вселяли надію на швидке визволення.

Визволення Білої Церкви

Бої за визволення міста були впертими та жорстокими. Наприкінці грудня 1943 року 78-ий та і 350-й полки 74 стрілецької Київської дивізії та підрозділи Першої Чехословацької бригади переправилися через річку Рось поблизу села Чмирівка і вийшли на шосе Біла Церква – Умань. Фашисти, опинившись в оточенні, чинили відчайдушний опір нашим військам. Особливо жорстоко відбивали атаки на північній окраїні міста. Саме на цій дільниці наступу чи не найбільше загинуло радянських бійців. І тільки 4-го січня був зламаний опір загарбників, котрі спішно на мотоциклах, переправившись через Рось, втекли з міста.

Під час визволення Білої Церкви загинули смертю хоробрих 1118 бійців Червоної Армії та 89 чехословацьких воїнів-визволителів.

Загиблих за наше місто поховали та перепоховали з інших куточків мікрорайонів на території, яка нині називається Парком Слави. Дивно, але навіть і через шість з половиною десятиріч ще не вписані в стели всі загиблі. Та все ж, як обіцяється рік у рік під час відзначення Дня Перемоги, Дня визволення нашого міста, буде встановлена і ще одна стела з прізвищами воїнів, які загинули під його стінами.

Микола Висіцький

Комментарии

Гость Гость 20.01.2011 19:22

А скільки пере**вала комуняча влада? Чому внас в місіті не вивчають, скільки наши білоцерківчан повбивали вони це то нерах*ють? Морили голодом. І хто вони після цоього? Та такіж самі фашисти.